Малюнок

Виховний захід

ОСІННІЙ ЯРМАРОК

Мета заходу: ознайомлення учнів зі звичаями і традиціями українців, повторення окремих жанрів фольклору (прислів’я, приказки, примовки, пісні, усмішки, анекдоти); виховувати відчуття краси слова рідної мови, читацькі смаки та естетичні вподобання учнів; розвивати ораторські та артистичні здібності школярів, уміння триматися перед аудиторією.

Зал святково прибраний.

Ведучий:                   В зеленім лісі побував

                                  Якийсь художник і поволі

                                  Дерева перефарбував

                                  У золотисто-жовтий колір.

                                  – Ти хто такий? –

                                            Я здивувавсь. –

                                  Чому тебе не бачив досі?

                                  – То придивися, – хтось озвавсь, –

                                  І ти тоді побачиш...

Разом:                     Осінь!

Ведуча: Прилетіла на крилах чарівниця Осінь. З'явилася вона до нас у жовтій запасці, у вінку із золотистих цибулин, із білим намистом на шиї. А коли придивишся, то побачиш, що то не намисто, а разки білої квасолі.

Ведучий: Уранці коштовним камінням мерехтить усе навкруги. Збирає Осінь у свій кошик срібні крапельки роси, щоб умити своє золоте личко. Навіть дідусь Гриб знімає свого капелюха, вітаючи красуню Осінь. Позолотила дбайлива господарка листя кленів, підфарбувала блакитною аквареллю небо, підсинила воду у ставку, одягла горобині червоне намисто.

                              Прозора осене! Вертаєш

Ти недопиті весни нам,

Мене ти смутком огортаєш,

Що я за радість не віддам.

(М. Рильський)

Ведуча:  Осінь часто  звуть  чудовою,  замріяною, золотою.  Вона, справді, може бути м'якою, теплою, ніжною, подібно до гарної мелодії. Та може бути й іншою: похмурою, дощовою, холодною, непривітною.

Холодно, сумно; під хмарами сірими

небо сховалось усе.

Вітер гуляє полями змокрілими,

негідь, тумани несе.

В полі немає тобі ні пташиночки,

ані комашки нема –

Все поховала, усе до билиночки

осінь похмура сама.

(Б. Грінченко)

Ведучий:               Ще недавно в небі синім

Пролітали журавлі.

А сьогодні в безгомінні

Ходить осінь по землі.

Ведуча: Непомітно, але впевнено вступила Осінь у свої права. Полисіли дерева, замовкло птаство, лиш де-не-де одинокий багряно-жовтий листочок ще намагається з усієї сили утриматися за рідну гілочку. Тихі ставки вкрилися густими бляшанками падолисту. Не буде вже теплих днів бабиного літа зі срібними павутинками. Ранками сиза густа паморозь укриває землю.

Ведучий:              Не дихаймо. Нехай ще листовиння

Оранжеве, брунатне, золоте

Гойдається край синього цямриння,

Допоки сніг його не примете.

Ведуча: Та попри все Осінь – найбагатша, найщедріша пора року. Вона щедро віддячує сумлінним трудівникам за невтомну працю.

(З 'являється дівчина-Осінь.)

Ведучий:     Щедра Осінь і багата з подарунками прийшла.

Тож дозволь нам запитати:

Гурт:          Що ти, Осінь, принесла?

Осінь:         Принесла пшениці.

Гурт:          Будуть паляниці!

Осінь:         Стиглі груші запашні.

Гурт:         Заготуємо сушні!

Осінь:        Ось городина для вас.

Гурт:         Буде суп і борщ у нас!

Осінь:        Стиглі яблука, мов жар.

Гурт:         На варення, на узвар!

Ведуча: Але завжди найкраще дари цієї пори року представлені були на осінніх ярмарках.

(Інсценівка за мотивами відомої жартівливої народної пісні «Явтух»)

– Да куди ідеш, Явтуше, да куди ідеш, мій друже?

– Не скажу.

– Та коли ж твоя добра ласка, то й скажеш.

– На ярмарок.

– А що несеш, Явтуше, а що несеш, мій друже?

– Не скажу.

– Та не будь, золотце, такий упертий, скажи.

– Груші.

– Ой, дай мені, Явтуше, дай хоч одну грушку, мій друже.

– Не дам.

– Та не будь таким жадібним, серце моє.

– Ну, візьми, та гниленьку.

– Обніму ж тебе, Явтуше, обніму тебе, мій друже.

– Не хочу.

– Та коли ж твоя добра ласка, то й схочеш.

– Ну, обніми вже, та не задуши.

– Поцілую тебе, Явтуше, поцілую тебе, мій друже.

– Не хочу.

– Та дозволь, моє серце, дозволь, золотце.

– Ну, поцілуй уже, та не вкуси.

Ведуча: Здавна ярмарок був одним із головних засобів існування для селянина-трудівника.

Ведучий: На ярмарку можна було продати плоди своєї праці, придбати необхідний реманент, побутові речі, худобу, поміняти товар на товар. Можна було на день-два від сім'ї відірватися, із кумом душу відвести.

Ведуча: Саме на ярмарку могли по-справжньому оцінити і вашу майстерність, і ваш характер. Тут можна було себе показати і на когось оком кинути. Саме тут люди вчилися спілкуватися, торгувати, економити. Саме тут дізнавалися про новини, знайомилися, зав'язували дружбу, пізнавали ази бізнесу.

Ведучий: Ярмарок був справжнім святом, яке скрашувало сірі трудові будні. Тут, на ярмарку, панував веселий настрій, чулися пісні й жарти, можна було побачити запальний танець. Тут зароджувалися і здійснювалися заповітні мрії.

Ведуча: Та досить мріяти. Завітаймо разом із нами

Разом: на осінній ярмарок.

Ведуча:      Увага! Увага! Спішіть-поспішайте!

Господарі й гості, глядіть, не минайте!

На ярмарок прошу гуртом, поодинці,

Чекають на всіх там чудові гостинці!

Ведучий:     На ярмарку нашім веселім, багатім

Є чим дивуватись і є що придбати.

Тут щедрі дарунки і саду, й городу.

Тут пісня і жарти – усім в нагороду.

Ведуча:       Тут речі умільців ні з чим не зрівнянні,

Барвисті стрічки, рушники вишивані.

Полив'яний посуд – тарелі, горнятка.

Сопілки – хлоп'яткам, намиста – дівчаткам.

Ведучий:     Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте,

Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте!

                                                 (О. Скакун)

(Учні-«продавці» рекламують свій товар)

– Бублики, смачні бублики! Купуйте бублики!

– Пиріжки, свіжі пиріжки! Прямо з печі, прямо з жару, то візьміть хоч пару!

– Пряники, медові пряники! Купуйте солодкі житні пряники!

– Є гарячі млинці, у кожнім – по усмішці. Млинці славні, пухкі та гарячі, на олії добрячі!

– Гарбузи,  поживні  корисні  гарбузи!   Скуштуйте  гарбузової каші, пиріжків із гарбузом! Поживні корисні гарбузи!

– Подивіться, люди добрі, на наші гарбузи – жовтобокі, величезні, аж у   землю вгрузли, їжте кашу гарбузову, вживайте насіння, а найбільший припасіть парубкам на сватання. Ось цей – на сватання, цей – на насіння, цей – на кашу, а цей – від облисіння.

– Хто гострого хоче – часник хай придбає! Він всякі мікроби вогнем випікає!

(Двоє ярмаркуючих діляться враженнями від побаченого)

– Скільки живу на світі білому – не бачив ще такого ярмарку!

– Справді! Уже ж того товару – очі розбігаються!

– Торгують кіньми, коровами, вівцями, горщиками, чобітьми...

– Квасом, медом, м'ясом, хустками...

– І машинами, і запчастинами...

– Тут тобі й агрофірми, і фермери, і бізнесмени, і просто сільські дядьки і тітки, всяк свій товар пропонує, одне в одного покупців переманюють, між собою змагаються.

(Учень читає гумореску Михайла Хижка)

Це було позаторік.

Тут, на нашім ринку,

Хтів купити чоловік

Кабанця чи свинку.

Ламав голову Павло

(Нелегке це діло) –

Нешкідливе щоб було

І щоб добре їло.

І, нарешті, підібрав:

– О! Які хороші!

Гаманець мерщій дістав,

Став лічити гроші.

– А з якого ви села? –

Спитав молодиці.

Та йому відповіла:

– Я з села Мельниці.

– Забирайте їх назад! –

Буркнув незабаром. –

Я мельницьких поросят

Не візьму й задаром.

Тітка ближче підійшла:

– То назвіть причину!

– А я з вашого села

Маю вже... дружину!

(Учениця читає-інсценує гумореску Павла Глазового «Новий капелюшок»)

Приміряє у крамниці

Дама капелюшка.

То натягне аж на лоба,

То спустить до вушка,

То поправить, щоб з-під нього

Виткнулась куделька.

Приказує: «Гарна штука!

Чудова моделька!»

То витріщить праве око,

То хитро прискалить:

– Інтересно! Симпатично! –

Сама себе хвалить.

Раптом зирк на етикетку

І стала як вишня:

– Що ви мені підсунули?

Це ж не загранишня...

Тут же ясно написано,

Що шляпка – одеська.

Візьміть її – заховайте!

Я ж у ній як Феська...

Ведучий І: А онде жінка ні на крок не відходить від чоловіка.

Ведуча II: Мабуть, просить, щоб він їй щось купив.

(Жінка співає, розмовляє з чоловіком)

Продай, милий, сиві бички,

Купи мені черевички,

Бо я панського роду,

Не ходила боса зроду.

  

Продай, милий, півсвині,

   Купи «Снікерсів» мені,

   Бо я панського роду,

   Ще не їла їх ізроду.

Я дивилася рекламу.

Хочу Бітнера-бальзаму,

Бо я панського роду,

Не пила бальзаму зроду.

   Хочу жити, як принцеса.

   Купи мені «Мерседеса»,

   Бо я панського роду,

   Не ходила пішки зроду.

–  Не ходила?

– Не ходила.

– Походиш...

  

   – Не їла?

   – Не їла.

   – І не їстимеш...

    – Переб'єшся.

 

   – Не ходила?

   – Не ходила.

   – Ну, то на своїх двох

   їздитимеш.

Ведучий І: Ярмарок – це місце незабутніх зустрічей.

(Три учениці інсценують байку Павла Глазового «Родичі»)

Йшла по місту Картоплина.

А назустріч – Цибулина.

Картоплина горда й пишна,

Як пані вельможна.

На ній плаття підрізане –

Коротше не можна.

Цибулина так зраділа:

– Здорова була!

Ми ж з тобою, Картопелько,

З одного села.

І кинулась цілувати,

Міцно обняла.

Картоплина скривилася:

– Скатертю дорожка!

Що за слово Картопелька?

Я тепер Картошка.

Що ти мене облапила,

Словно ненормальна?

Це уму непостижимо,

Яка ти нахальна.

Просто ужас, яка в тебе

Грубая манера –

Обнімає, наче п'яний

Міліціонера.

Як так буде обнімати

Цибулина кожна,

То це ж просто моментально

Зіграть в ящик можна...

Що за ніжності телячі?

Ти забула вроді,

Що ми в го́роді з тобою,

А не на горо́ді.

Будеш лізти цілуватись

До баби своєї.

Видать зразу: з провінції,

Із перифиреї... –

І брикнула Цибулину

Модним закаблуком.

– Фе! – сказала, – як од тебе

Сильно пахне луком!

І між людьми зустрічаєм

Лукаву породу,

Яка хати цурається

І рідного роду.

(Інсценується народна пісня «Ой там, на товчку, на базарі»)

– Продаю чоловіка! Купіть чоловіка! Добре спить, не хропе, добре їсть, не вередливий! Купіть чоловіка!

Ой там, на товчку, на базарі,

Жінки чоловіків продавали.

Як прийдеться до ладу,

То я свого поведу та й продам.

Із лик мотузок ізсукала,

Взяла свого милого залигала

Та й повела на базар,

До терниці прив'язала.

Як наїхало торгувальниць,

Як наїхало покупальниць.

Стали думать і гадать,

Що за цього мужа дать.

– А за цього мужа треба дати,

А за цього мужа треба дати

Пару коней вороних

Ще й сто рублів золотих.

Ой, стала я, подумала:

З кіньми треба возиться,

А з грошима треба носиться.

А мій милий, чорнобривий,

До роботи не лінивий,

Ще й для мене знадобиться.

Ведучий І: Чого не побачиш на нашім ярмарку!

Ведуча II: То жінка продає чоловіка, то чоловік просить купити жінку.

– Купіть жінку! Дорого не візьму. Купіть жінку! (Водить дід жінку між рядами, ніхто не звертає уваги).

Парубок-козак: Ну що, старий, жінку продаєш?

– Та продаю.

– І що?

– Ніхто не бере.

– Зараз продамо. Не переживай, старий.

Продається молодиця,                                 І наварить, і спече,

Чорноброва, білолиця,                                 І до любчика втече.

І висока, і струнка,                                       Так, щоб чоловік не знав

Подивіться – ось яка!                                   І про неї добре дбав.

Вміє шити, і в'язати,                                     Налітайте і хапайте,

Й чоловіку догоджати,                                 Продається лиш одна,

І у хаті прибирати,                                        І комусь тільки одному

І діточок доглядати.                                      Лиш дістанеться вона!

Дід (прислухається, обходить жінку, дивується, чухає потилицю): Чого ти розкричався? Горлопанить тут: «Налітайте... Одному...» Досить! Ось що я тобі скажу: така жінка мені самому потрібна. Іди геть! (Бере жінку, веде за собою).

(Завалює юрба «човників» із величезними торбами, рюкзаками. Співають)

Цвіте терен, цвіте терен,                        Ой, сиджу я на митниці

Листя опадає.                                           Та й біля віконця.

Хто не їздить за границю,                      Іще очі не дрімали,

Той горя не знає.                                     А вже сходить сонце.

   А ми, славні комерсанти,                        У Варшаві на базарі

   Та й горя зазнали:                                    Треба все спродати -

   Вечероньки не доїли,                              На мільйони польських злотих

   Нічки не доспали.                                    Шмаття накупляти.

(Учень читає гумореску Павла Глазового)

На базарі дядько п'яний

Зуби вискаля:

– Наваліться, громадяни!

Продаю кроля!

Літня жінка м'ясо нюха:

– Хай боронить Бог!

Скільки днів уже минуло,

Як цей кролик здох?

– Ти купуй, – говорить п'яний. –

Не шкодуй грошей!

М'ясо свіже: він сьогодні

Ще ловив мишей.

Ведуча II: А наша чарівна пані хоче знайти собі гарного жениха. Кого сподобає, з тим, можливо, і під вінець піде. Нумо, спробуйте завоювати її серце!

(Претенденти по черзі виставляють-розхвалюють себе)

–  Мене звуть Степан. Хазяйський син. Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга хоч не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не приглядався – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а найбільше комарів – світу білого не видно! А крім того – повна скриня добра. Зачинена. Бо як відчиню – все добро розлетиться, адже його там міль стереже.

– Марусю, а чим я тобі не жених? Може, й не дуже гарний, та роботящий. Уже як за щось візьмусь, особливо за борщ чи холодець, – то й за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав би до самої вечері, а вечеряв би до сніданку! Вибери мене – горя не знатимеш! Я добрий, як сплю, а як обідаю, то нікого не зачіпаю. Ото вже матимеш чоловіка!

(З'являється ще один претендент. Замурзаний, шкутильгає, шепелявить)

–  Мама казуть, сцо я гарний, як місяць, а розумний, як три волосні писарі  вкупі.  Мені  б  сце таку  зінку,  як я.  А то  візьму  гірсу – люди сміятимуться. Ти не дивись, сцо я такий замурзаний. Ти мене вимий, прицеси – і мозна під вінець скандибати. А цілуватись я готовий хоц зараз. (Тягне губи для поцілунку, а дівчина не проти, утирає його хусткою, розчесує)

– Оце так вибрала жениха! Красень, а не парубок!

– З таким і на край світу не страшно!

–З таким тільки панувати!

– Ага, з вами напануєш!

(Виконується народна пісня «Ой на горі два дубки»)

Ой на горі два дубки, (тричі)

два дубки

Та й сплелися докупки.

Вітер дуба хитає, (тричі)

хитає,

Козак дівку питає:

– Ой дівчино, чия ти, (тричі)

чия ти,

Ой чи вийдеш гуляти?

         Ой чи вийдеш ти гулять, (тричі)

ти гулять,

Щоб тебе поцілувать?

– Ой я донька мамчина, (тричі)

мамчина,

Цілуватись навчена!

– А я в батька один син, (тричі)

один син,

Цілуватись хоч би з ким.

Один  із гурту хлопців:  А  що,  хлопці,  давайте  нашу  парубоцьку! Збираймося всі сюди та заспіваймо разом!

Якби мені сивий кінь –

Я сідельце маю.

Поїхав би до дівчини,

Бо її кохаю.

Приспів:

А я все дивлюся,

Де моя Маруся,

А я все дивлюся,

Де ж ти, моя Маруся?

Як прийшли ми до господи,

Запросили сісти,

Нечищену бараболю

Поставили їсти.

Приспів

А я тую бараболю

По столу качаю.

Паляниці на полиці –

Я на них моргаю.

Приспів

Погасили каганці,

Полягали спати.

Я за тую бараболю –

Та й тікать із хати!

Приспів

Як тікав я через тин,

Через перелази,

А хазяїн мене дрином

Аж чотири рази!

Приспів

(Гурт дівчат виконує народну пісню)

Ой я, молода, на базар ходила.

Ой я, молода, окуня купила.

На базар, на базар, на базар ходила я.

Окуня, окуня, окуня купила я.

Ой я, молода, юшки наварила.

Ой я, молода, хлопця запросила.

Юшки я, юшки я, юшки наварила.

Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила.

Він носа дере, скоса поглядає.

На полиці млинці - він на них моргає.

Не цілує, не цілує і не пригортає,

На млинці, на млинці, на млинці моргає.

Ой горе мені із таким коханням:

Без гарячих млинців нема женихання.

Горе, горе мені із таким коханням:

Без млинців, без млинців нема женихання.

(Інсценуються кілька народних усмішок)

– От добре, що я тебе зустрів! Позич сто гривень.

– На жаль, у мене є тільки десять.

– Нічого, давай десять, а дев’яносто будеш винен.

– Тату, годі торгувати!

– Чому, синку?

– Бо вже нема чим здачу давати!

– Почім ця тканина?

– Дуже дешево: поцілунок за метр.

– Дайте мені три метри... Бабусю, де ви? Ідіть розрахуйтеся!

– Скільки коштують яйця?

– Гривня за штуку. А биті – по півгривні.

– То розбийте мені два десятки.

– Куме?

– Га?

– А що будете просити за поросят?

– Та... Даремно віддав би, так жінка з'їсть...

– А що, не їдять?

– Нє-е...

– От би їм та апетит куми!

– О-о! Тоді б їм ціни не було! Хто б їх тоді й на базар повіз! А ви, куме, вирішили корівку продати?

– Еге.

– Хороша корова, видна, годована...

– Та? Якби ще доїлася, ціни б їй не було!

– Люди! Налітай на поросят! Світ ще таких не бачив! Їдять усе підряд! Ростуть як на дріжджах! Якби було чим годувати, нізащо не продав би! Налітай!

– Гей, люди! Купіть корову! Спокійна, добре їсть, а що вже молока дає – видимо-невидимо! Весь посуд зайняв, нема в чому води принести. Якби мав кілька зайвих відер, корови нізащо не продав би!

– Беріть поросят, не пошкодуєте. Що? Та вони і вас з'їдять! Як не вони, то жінка – точно...

– Ви хочете корову? Знаєте, їй-богу шкода, ой як шкода... Але беріть! Раз базар, то базар! Платіть гроші й забирайте! Ой шкода! Аж сльози душать...

– Куме! Чого ж тут шкодувати? Корову продали та ще й непогано взяли...

– Шкода того нещасного, що купив. Його жінка вдома з'їсть!..

– А мого покупця хіба мені не шкода? Чи ви, куме, думаєте, що я геть без серця? (Обидва плачуть)

Разом: Ходімо до шинку!

– Купуйте коня! Не дивіться, що він такий худий. Він як розбіжиться, то біжить п’ятнадцять верстов і не зупиняється.

– Я б його купив, але ж мені додому всього десять верстов, то він перебіжить мою хату.

– Так ти що, хлопчику, молоко продаєш?

– Еге, мама послали.

– І хороше молочко дає ваша корівка?

– Хороше. Ось покуштуйте.

 – І справді, начебто нічого. Наливай літр. Додам трохи водички і зварю каші.

– Та не треба доливати. Мама вже вдома долили.

Ведуча ІІ: А який ярмарок без циганів?

(Із піснею, танцем з'являється циганський гурт. Потім циганки гадають)

Ой чорна я си, чорна

Чорнявая циганка,

За що полюбила (двічі)

Чорнявого Іванка?

     – Іванко ти, Іванко,

     Сорочка-вишиванка,

     Високий та стрункий, (двічі)

     Ще й на бороді ямка.

– Маруся ти, Маруся

Люблю я твою вроду,

Люблю дивитися, (двічі)

Як ти ідеш по воду.

    Як ти ідеш по воду,

    А я іду з водою,

    Люблю дивитися, (двічі)

    Марусю, за тобою.

У лісі два дубочки,

Обидва зелененькі.

Навіщо полюбились (двічі)

Обоє молоденькі?

– Позолоти ручку, всю правду розкажу. Бути тобі артистом. Матимеш славу велику і щастя багато.

– Позолоти ручку, розкрию таємниці твого майбутнього. У тебе на руці написано, що генералом будеш. А генеральська дочка тобі жоною стане. Закрий очі, я пошепчу, щоб до тебе грошики прилипали. (Щось шепоче, а з кишені в довірливого витягує гаманець)

– Позолоти ручку, як на духу, скажу, чим житимеш найближчим часом. О, у тебе, дорогий, бачу великий успіх, хоч попереду чекає на тебе ремонт казенного дому, багато клопотів... (Директору школи)

Ведучий І:   Усе  на  світі  має  свій  кінець.   Закінчується   і  ярмарок. Повертаються люди додому.

Ведуча  ІІ:   А  там   уже  з   нетерпінням   чекають  своїх  рідних,   які прибудуть, напевно, з численними гостинцями, подарунками.

Ведучий   І:   І   звучить   у   кожній   хаті   радісний   сміх   або   крик невдоволення. Адже по-всякому повертаються з ярмарку.

Обидва знайомі нам куми повертаються із шинку, співають:

Цвіте терен, цвіте терен,

Листя опадає,

Хто на ярмарок не їздив,

Той горя не знає.

Доле моя, доле моя,

Що мені діяти?..

Бо я тільки того й вмію:

Їсти й торгувати.

(Інсценуються кілька народних усмішок)

– Куме, що ти купив?

– Козу.

– Скільки дав?

– Сімдесят.

– І де ж вона?

– Та продав.

– За скільки?

– За п'ятдесят.

– За п'ятдесят? Так ти ж багато втратив!

– Дарма, аби свіжа копійка.

– А які ж дурні мої сусіди, куме! Тільки волів продали – у них одразу ж гроші вкрали.

– А в тебе?

– Е-е, куме, ти думаєш, що я дурний? Та я тих крадіїв попомучив. У сусідів зранку гроші вкрали, а в мене аж увечері. Не на такого напали!

Іде дід з ополоником. Баба зустрічає: Діду, корову продав?

– Продав.

– А гроші ж де?

– Та воно, бач, стара... Ось ополоник купив.

– Купив, чоловіче, те, що казала?

– Ні.

– А гроші де?

– Нема.

– А де ж ти їх дів, окаянний?

– А от де: за чоботи просили сорок, а я давав тридцять – це сімдесят. Десятку туди, десятку сюди – це вже дев'яносто. А ще десятку ми з кумом проїли – ось і всі сто!

– Гей, сусіде! Навіщо ти папугу купив?

– Та заради інтересу: хочу перевірити, чи справді він аж двісті років живе.

– Де це ти, чоловіче, був так довго?

– Та на ярмарку був, новини слухав.

– І що ж ти почув цікавого?

– Та хіба за народом доступишся? Далеко стояв, так нічого й не почув.

– До чого ж безсовісні оті кляті спекулянти! Три шкури з мене зідрали за цей светр.

– Так навіщо ж ти у них купував?

– Як навіщо? Мені ж сусіди за нього ще більше дадуть!

Ведучий І: Наш ярмарок закінчився.

Ведуча II: Ми бажаємо всім, щоб у ваших родинах був достаток...

Ведучий І:...щоб було що продавати і було за що купувати.

Разом: На все добре! Хай щастить!

Милі гості, просим сісти,

Вареники будем їсти.

Вареники непогані,

Вареники у сметані,

Вас чекають у макітрі

Вареники дуже ситні,

Білобокі, круглолиці,

З української пшениці.

Їжте, їжте, просим щиро,

Вареники наші з сиром,

Вареники непогані,

Вареники у сметані.

Їжте, гості, пиріжечки –

З м'ясом, сиром, зерном гречки

Духмяні, свіжі, як роса,

Землі родючої краса!